Консоль перевірки кейсів

Додатково

Від лікаря Така програма зараз вкрай необхідна. Усі ми знаємо, як можновладці стараються на нас зекономити. Завдяки такій програмі є шанс на отримання більш якіснішої допомоги

Біографія

Я мобілізувався в 2016, був менеджером з продажу та супроводу клієнтів. Завжди хотів бути професійним військовим, та постійно жалкував що не пішов у 2014 із друзями Готуватися до наступної війни та готувати інших! Щоб ніколи не повторилося Херсона, Бучі та Ірпеня!!!! Орки ніколи нас не лишать у спокої! Вони зачаяться, а потім вдарять з новою силою.

Біографія

Військовий в/ч А1827

Поточний стан

Так, дуже задоволений Ще поки не потрапив)

Поточний стан

Очікування на операцію

Історія поранення

В ніч з 4 на 5 липня на Куп'янському напрямку, поблизу н.п. Кислівка На позиціях, на той момент знаходився особовий склад із нового поповнення (старого особового складу практично не лишилося), на позиціях знаходились грамотно, але занадто панікували у рацію. У них закінчувались продукти та вода. Запропонував комбату, щоб зайти на позиції у складі групи, я як заступник командира батальйону з МПЗ, командир роти та новий головний сержант батальйону. Основна задача занести сухпайки та воду, слідуюча задача роз'яснити обстановку з права та з ліва та пояснити яку інформацію варто передавати у загальний радіоефір. Комбат дав добро. Щоб не створювати рух на самих позиціях та не привертати лишню увагу ворожих операторів дронів, було прийняте рішення зустрітися із старшим позиції на певній точці (за звичай туди приводилась зміна, або доставка продуктів та води). З початку нас довезли машиною до однієї точки, від якої ми пішки з нормальною дистанцією рушили до точки зустрічі. Іти нам треба було по відкритій місцевості. Дійшли до точки зустрічі, викликали старшого позиції, після отримання підтвердження що ми на місці над нами відразу зависли пару дронів. Першим скидом нікого із нас не зачепило і ми кинулися в різні боки. В наступну мить чую вибух та відчуваю що знаходжусь на землі до гори лиць. Відчув пекучий біль в правій нозі в районі коліна. Нога не працювала. Тако ж відчув що дуже пече праву руку яка як би лежить в мене на грудях, але провівши лівою рукою, я нічого не знайшов, я не знайшов правої руки. Відразу ж запанікував, почав намацувати руку від плеча, рукав вже пропитувався кров'ю, рука висіла непорушно, пальцями поворушити не міг. Рука була, але я не знав ступінь пошкодження. Покликав хлопців, сказав що поранений і не можу сам пересуватися. Вони відразу підбігли до мене, стягнули наплічник та автомат. Спробували відтягти мене у бік хоч більш-менш густіших кущів. Я відразу переложив телефон із підсумка на бронежилеті в ліву кишеню штанів. Хлопці спробували стягнути з мене броню, щоб був легшим та щоб далі мене відтягнути. Із системою швидкого скидання зміг справитися сам з лівого боку, та розстебнув його зверху. Почули ще один дрон. Хлопці розбіглись. Перший скид був десь поруч, але шкоди не завдав. Другий скид, як з'ясувалося впав між мною та ротним. Я відчув як обвалило ліве бедро, та почув як закричав ротний, що він поранений. Лише після цього я доповів по рації, що я важко поранений, а ротний легко, що потребуємо евакуації. Через деякий час він гучно сказав, що поки має сили то буде виходити на евакуацію самостійно. Через пекучий біль та з останніх сили (а може на адреналіні) я перекинув тіло під густіший кущ. Чув як прилітала ФПВ, гадав, що по мене, але десь не подалеку вибухнула. Потім ще був дрон, скидав гранати, але тоже не по мені. Я спробував наложити на руку турнікет, але вже не було сили його затягнути. Ще один турнікет був у правій кишені штанів. Лежав, гадав стечу кров'ю. Не дуже вірив у евакуацію, більше кілометра по відкритій місцевості, великий ризик для особового складу (а ще я не маленький, зріст 188 см, вага 100 кг.) Хотів відключитися і заснути, щоб не мучитися. Зміг дістати із кобури пістолет (завжди брав на виходи його із собою), але згадав що не загнав патрон у патронник.... Через деякий час мене покликав головний сержант. Як мені здалося, я дуже голосно відповів йому, хоча насправді як з'ясувалося, чутно мене було ледь-ледь. Він напоїв мене водою та професійно та швидко затягнув мені турнікет на руці, та наложив турнікет на ногу (незабутні відчуття). Передав він по рації що мене стабілізував та потрібна евакуація. Броні у нас ніколи не було, а пікап по певним причинам туди під'їхати не міг. Викликали допомогу із позиції. Прибіг доволі таки толковий військовий. До мого наплічника були прикріплені пластикові ноші-волокуші, які ніс щоб лишити на позиції для еваку. Але у двох вони не в силі були мене винести. Тоді з позиції прислали ще двох хлопців. Як з'ясувалося РПСкою я заплутався за гиляччя, не могли мене дістати, стягнули з мене її, з деяким затрудненням. Положили мене на лівий бік на волокуші, якось зафіксували ремінцями, за один із них трмився всю дорогу евакуації, одночасно притримуючи праву не робочу руку. Просив хлопців щоб лишили мене, не хотів ризикувати ними, бо іти треба було по відкритій місцевості. Не було віри що дійдемо, що дадуть нам дійти. На таке звернення хлопці відповіли щось дуже нецензурне (усі вони були із нового складу, я їх жодного разу не заводив на позиції та не приходив до них на позиції, так як із рештками основного складу батальйону, бачили мене декілька разів, коли прибули до нас та перед виходом на позиції). Спробували нести мене, зацінили мою вагу. Не пам'ятаю чи працювали ворожі міномети, але дрон нас супроводжував, як з'ясувалося по рації, наш дрон. Дорога була не легка, десь несли мене, десь волоком (лівим пораненим бедром усе відчував). Був весь час при свідомості, хоч і хотілося відключитися щоб не відчувати болю. Пам'ятаю що стогнав, що повторював слово БІЛЬ, потім коли пройшли більше половини маршруту (маршрут знав і відчував, не раз ним ходив, як в день, так і в ночі) повторював повторювати ЖИТИ. За те хлопцям не треба було перевіряти чи не відключилася, чули що при свідомості. З певними труднощами подолали одну перешкоду, там тягнули мене навіть по мінами (з мінами мене життя по особливому пов'язує, рідні та друзі знають) я знав що вони без підривачів, розкидані вибуховою хвилею. Чув по рацію що евак поруч. В потім ще й почув голос одного з водіїв медичного взводу, від тако ж вхопився за волокуші, через пару хвилин багажне відділення евака, голос іншого водія (півтора місяці назад тим же маршрутом я їх обох у складі зібраної з усього батальйону групи (бо вже не було кому) з початку заводив на позиції, а потім виводив звідти живих та здорових). Хлопці що мене винесли поверталися на позиції, я скільки мав сили в голосі то їм дякував за свій порятунок. Ще встиг сказати що в моєму бронежилеті є тепловізор, мій особистий, нехай беруть та користуються. Зі мною повертався головний сержант батальйону. Коли машина рушила почало мною підкидати, він вперся ногами в стінки і міцно тримав мене руками. Я зрозумів що на мені шолом, єдине що лишилося з екіпіювання, я зміг лівою рукою ростебнути його і скинути. В ще на руках лишалися рукавички, під час евакуації декілька разів радів тому факту що вони є на мені. Головний сержант повторював щоб я потерпів, що ще трішки, а я скрізь зуби огризався що я не раз їздив тою дорогою і навіть за кермом, то по ямкам навіть знаю яка ще відстань. Радувало одне, що скоро опинюся в умілих руках Нікіти і Томи, які і до мене врятували не одну сотню життів. Так і сталося через певну кількість кілометрів........... За ногу не переживав, відчув що вона на місці, гадав роздробило коліно. А от коли відчув що рука на грудях але її там не знайшов, згадав про фантомні болі у відірваних кінцівках про які не раз чув. Тоді дійсно злякався що втратив руку. Навіть коли її намацав, вона була такою що неначе трималася на чесному слові. Переживав за руку бо я правша. Хоча вже майже місяць все роблю лівою рукою

Історія лікування

Війна в країни

Історія лікування

ЗСУ Сухопутні війська